Анна Чайковська: "Я займаюся музикою, а не шоу-бізнесом"

Анна Чайковська – українська джазова співачка. Хоча, втім, не тільки джазова і не тільки українська. Її творче життя повне експериментів і несподіваних поворотів, від джазу і авангарду до фольклору і духовної музики. Анна народилася в Донецьку, встигла пожити в Криму, Києві, Санкт-Петербурзі. На сьогоднішній день співачка живе в Москві.

Анна Чайковська – неймовірно харизматична і сильна особистість, але про неї вкрай мало інформації та інтерв'ю, адже, як вона сама мені зізналася: "Я просто займаюся музикою, а не шоу-бізнесом". Як тільки я дізналася, що вона відвідає нашу столицю, відразу ж домовилася про інтерв'ю. Ми зустрілися в одному колоритному закладі на Андріївському узвозі і за чашкою зігріваючих напоїв почали нашу не менш теплу розмову.

Наша розмова вийшла настільки цікавою, що ледве вмістилась на 14 сторінках інтерв'ю. Тому я вирішила поділити його на дві частини: щоб спочатку познайомити читачів з особистою історією Анни, а потім розповісти про її ставлення до джазу, духовної музики і творчості в цілому.

Анно, багато хто називає вас харківською співачкою. Але, наскільки я знаю, ви родом із Донецька. Мені б хотілося прояснити цей момент на самому початку.

Так, все вірно. І це цілком зрозуміло. У жодному іншому місті я не співала стільки концертів, скільки заспівала у Харкові. Але це, мабуть, єдине місто, в якому ніколи не жила (сміється). Хоча, якщо підсумувати всі дні мого перебування у Харкові, то вийде, думаю, кілька років. Я народилася в Донецьку. Відразу після мого народження батьки поїхали на Сахалін, де ми провели 5 казкових років, а потім повернулися. Ну а там почалося – школа, палац піонерів, танці, музика...

Анна Чайковська: "Я просто займаюся музикою, а не шоу-бізнесом" © Олег Батрак, tochka.net

Ваші батьки досі живуть у Донецьку?

Тато в Донецьку, не може покинути роботу. Мама з початком подій виїхала до Києва. Все, що відбувається на Сході України – жахливо і страшно. Та й сам факт, що твоя сім'я не може бути разом через війну, просто не вкладається в голові. Нещодавно у мого тата був ювілей, і я не змогла до нього просто взяти і приїхати. Після смерті бабусі приїжджала до неї на могилу, тепер могили немає, кладовище було поруч з аеропортом. Подивитися, що від нього залишилося, теж не можна – стріляють без попередження.

Пропоную повернутися до теми вашої творчості. Як ви почали займатися музикою?

В 13 років я обережно запитала маму, чи можна мені відвідувати ансамбль української пісні. "Тільки якщо це не позначиться на твоїй успішності", – була відповідь, і з того моменту почалися мої професійні заняття вокалом. Музика була зі мною з колиски, співала я завжди, ще до того, як почала говорити, в будинку було фортепіано. Однак до музичної школи мене не віддали, позначився мамин негативний досвід, і займалася я з прабабусею. Коротше кажучи, я співала під власний акомпанемент, потім почала співати якісь пісні під мінусовки, тріумфально взяла участь у кількох конкурсах...

Отже, непоправне сталося після дев'ятого класу: я, недовго думаючи, забрала документи і знесла їх у Донецьке музичне училище, а потім – у консерваторію. Але варто було мені поповнити горді ряди студентів цього ВНЗ, як доля надала шанс покинути сувору шахтарську батьківщину, і в 2000 році з кількома валізами худа студентка опинилася в Києві. Втім, Донецьку консерваторію я все ж таки закінчила, десь є диплом. А далі були київські клуби, сотні тисяч каверів та інші принади довгоочікуваного столичного життя далеко від батьків.

Хочу більш детально поговорити про ваш тандем з групою Acoustic Quartet.

Пізніше я якраз познайомилася з Фімою Чупахіним (клавішник Acoustic Quartet – tochka.net). Один мій друг відкривав клуб у Харкові і запропонував виступити на відкритті з молодими харківськими музикантами. Ми зіграли раз, потім ще раз, потім ще.

Склад музикантів змінювався. Пам'ятаю, як на одному з концертів Фіма представив мені нового барабанщика, похмурого типка невисокого зросту, неголеного, який стояв у навушниках увесь час, поки ми обговорювали програму, а потім підняв очі з поволокою і прохрипів: "Я ненавиджу джаз, я люблю "Пантеру". Це був Сергій Балалаєв. Група Acoustic Quartet сформувалася на моїх очах. Років 10 ми грали разом постійно. Зараз зустрічаємося рідше, але одного разу...

Чи існує ваш альянс з Acoustic Quartet на сьогоднішній день?

На жаль чи на щастя, зараз ми практично не граємо. Ні, ми не розійшлися, не посварилися, і, коли є така можливість, як і раніше, раді разом грати. Але відразу після виходу альбому "Кросна" музиканти поїхали – Фіма в Нью-Йорк, а Діма в Берлін. Я вийшла заміж за корінного москвича, а це рідкісний вимираючий вид (сміється). Таких людей потрібно берегти, тому мені й довелося перебратися в Москву.

Судячи з того, що ви жили в багатьох містах, вас сміливо можна назвати космополітом. Наскільки в цілому простір впливає на ваші внутрішні відчуття?

Безумовно впливає. І особисто на мене впливає дуже. Були в житті випадки, коли приїжджаєш в місто вперше, виходиш з поїзда і раптом розумієш, що ти тут будеш жити. Так було з Києвом і Петербургом. І в обох випадках між зустріччю і возз'єднанням проходило 4 роки. Так сталося з Римом навесні 2015.

Зараз я живу в Москві з коханим чоловіком. І ось цікаво. Москва – місто божевільної енергії, високих швидкостей і підвищених оборотів. Тут стільки всього відбувається, що хочеться сидіти в будиночку і нікуди не виходити, слухати "Іже Херувими" і видалити акаунт у Facebook.

Ви співали з Андрієм Запорожцем (SunSay), Святославом Вакарчуком, Петром Налічем. Розкажіть про це детальніше.

Ой, це дуже давня історія. Ну співала з "ОЕ", ще з колишнім складом. А з Денисом Дудком у "Схiд-Side" тоді ж співала джаз. Ну Сану записала в пісню імпровізацію. Це взагалі не рахується. З Петром Налічем ми співали дует з опери Майкла Наймана в присутності задоволеного автора.

Найважливішою, на мій погляд, для мене подією став виступ з Володимиром Мартиновим і В'ячеславом Гайворонським у 2015 році. Гайворонський і Волков –та я і мріяти не сміла, а у нас тріо. Володимир Мартинов – стовп музики нашого часу, просто доторкнутися до цієї людини – і ти вже ніколи не будеш таким, як раніше. Співати з Андрієм Кондаковим і Полем Булленбеком – нічого собі. Коротше кажучи, я багато з ким співала, так.

Зараз ви працюєте з музикантами дуже високого рівня, і багато хто називає вас однією із найсильніших вокалісток СНД. Чи не думали зв'язати себе з викладацькою діяльністю?

Так? Хто називає? Сильна вокалістка – це як? Відкрию секрет: у мене не сильний голос, просто я ним уміло користуюся. Голосом треба володіти, це відкриває тобі нові горизонти. Але це величезна праця, фізична і духовна. Я працюю. Зараз, коли концертів і поїздок менше, працюю саме лабораторно, і це приносить величезне задоволення. Мені періодично пишуть люди в соціальних мережах з проханням позайматися з ними вокалом, і я відразу ставлю їм зустрічне запитання: "А ви впевнені, що вам це потрібно?". Тому що багато хто романтизує професію артиста.

Музикою дуже складно заробляти на життя, як і складно жити в цьому психологічно розпеченому просторі. Вчити співу – величезна відповідальність. На моє глибоке переконання, без досконального знання механіки і техніки співу краще не братися за викладання. Ти можеш просто покалічити людину. Знаю по собі. Але, схоже, у Господа на мене є якісь плани, і поки я при голосі і в оточенні людей, у яких є чому вчитися. Одне я знаю точно: займатися вокалом з учнем – пекельна праця. Але хтось же повинен.

Тобто ви перфекціоніст у цьому плані?

Зовсім ні. Але так склалося, що в силу різних причин у мене важкий вокальний шлях. До сьогодні мені кажуть: "Навіщо вчитися далі? Ти так круто співаєш! Тобі самій впору викладати". Я дивуюся! Про те, як насправді співає виконавець, знають тільки співак і його вчитель (якщо це хороший вчитель).

Мені здається, що ваші шанувальники зачекалися від вас чогось нового. Чи готуєте для них щось?

Не буду вдаватися в подробиці, сподіваюся, цьогоріч вийде те, чого ще не було. Влітку в Одесі планується спільне щось з японськими і турецькими музикантами...