"Мене ледь не вигнали з театрального" - Заслужений артист України В'ячеслав Довженко

20 травня 21:00 на телеканалі СТБ відбудеться прем'єра україномовного ситкому "Джованні" виробництва Vaverka production. Головну роль виконав український актор театру і кіно, Заслужений артист України В'ячеслав Довженко.

За сюжетом, його герой нарешті знаходить щастя зі своєю коханою Ганною (Анна Кузіна). Але раптово в їх спокійне життя вривається екс-дружина героя Світлана (Віра Кобзар). Колишня дружина повертається з Італії разом з сином від першого шлюбу і дочкою від чоловіка-італійця. Тепер Світлана носить прізвище Джованні, а її поява перевертає життя Сергія з ніг на голову.

Сергій - дипломатичний, м'який, добрий і мрійливий, йому не вистачає рішучості і впевненості в собі, але він завжди сподівається на краще. Сергій хороший друг, батько, чоловік і лікар, але в кожній сфері у нього раз по раз невдачі.

Напередодні прем'єри серіалу tochka.net вдалося поспілкуватися з В'ячеславом Довженко про його нової ролі.

В'ячеславе, творці "Джованні" зізналися, що коли писали сценарій серіалу, уявляли в головній ролі саме вас і навіть деякі моменти списували з вашої поведінки в реальному житті. Як сильно ви схожі з вашим персонажем Сергієм?

Сергій близький мені. Тому що в ньому є найголовніше - чуттєва основа, він дуже гостро відчуває все, що відбувається. Тобто, якщо він ображається, то ображається серйозно, якщо радіє, то робить це від щирого серця. Він певною мірою доросла дитина. І в цьому сенсі, ми з ним схожі. Всі чоловіки - діти.

Вам відразу сподобався сюжет?

Відразу. Він мене підкупив і будовою сценарію, і сюжетними лініями, прекрасними діалогами, ще й з урахуванням того, що вони написані рідною українською мовою. Дуже все жваво і весело. Серіал виграє завдяки сценарію, жартам, частці мелодраматизму. Є такі моменти, коли навертаються сльози, і за рахунок цього ситком піднімається на градус художності, це вже не звичайний ситком, якого можна було очікувати.

В'ячеслав Довженко на зйомках серіалу "Джованні" © прес-служба каналу СТБ

Ви швидко спрацювалися з партнерами?

Так, команда дуже хороша, ні до чого причепитися і є за що сказати "спасибі". З Дімою Суржиковим ми давно один одного знаємо, нам є з ним про що помовчати. З Вірою Кобзар і Анею Кузіною ми теж знайомі довгий час. Сам момент притирання був відсутній. Ми в своїй тарілці з першого знімального дня.

Все-таки атмосфера на майданчику "Джованні" була дуже весела і дружня. Як часто ви розколювали партнерів?

Часто. Комедія сама по собі добре прописана, тому кололися ми постійно. Від того, що всі персонажі гострі, іноді дублі зривалися.

Кирило Бінн не лаяв за те, що часто актори розколювались? Він строгий режисер?

Ні, що ви! Він дуже тактовний і все розуміє. Він сам артист, чітко видно, що він розуміє і чого хоче в підсумку домогтися.

Глядачі вас також побачать з Вірою Кобзар у новому серіалі на СТБ "Ми більше ніж я" (робоча "Жонатики"). Розкажіть, про що він?

Історія побудована на одвічному - відносини чоловіка і жінки, непорозуміння між ними. Абсолютно фантастичний проект, в ньому немає нічого наближеного до реальності. За сюжетом чоловік і жінка в один чарівний момент міняються тілами. Тому, граючи жінку в собі, я можу пофантазувати. За час зйомок я зрозумів, що існує небезпека, щоб глядач не сприйняв тебе, як просто манірного хлопця. Тому кожну конфліктну ситуацію треба грати чесно. А якщо я буду фальшивити або переборщувати, нічого не вийде і глядач не повірить в нашу історію.

Ви закінчили театральний. Правда, що під час навчання була загроза вильоту через профнепридатність?

Ой, це ще було в театральному училищі в Дніпрі. Але мене не хотіли вигнати, а була загроза вильоту, так.

Чому?

Мені було 15 років. Я прийшов до театрального вузу, і думав, що нічого не потрібно буде робити і я буду прохолоджуватися, як в школі. А потрібно було працювати. Тому під кінець першого курсу підсумки педагогів були такі, що я мало працював.

Вас це підштовхнуло?

Так. Мене простимулювало. Мій батько був проти того, щоб я пішов до театрального, у нас був конфлікт. Я розумів, що у мене немає виходу - або йти до кінця, або повертатися додому з опущеною головою. Тому я відчув загрозу залишитися на вулиці. Тоді почався дорослий і зрілий підхід до навчання.

Ви все ж таки добилися успіху в акторській професії. Ваш батько поміняв свою думку?

Мого батька немає в живих, царство йому небесне, він помер 5 років тому. Але поміняв він свою думку на театральному випускному, коли побачив мій дипломний спектакль. Я був успішним студентом, і коли він побачив ставлення колег, педагогів, студентів до мене, то він змінив свою точку зору. З тих пір розмови на тему зміни професії припинилися.

Він дуже переживав, коли я переїхав до Києва, довго ставав на ноги, було дуже важко зачепитися, це були лихі 90-ті, складно працевлаштуватися. І як кожен батько, він дуже переживав за долю і добробут дитини. Потім потихеньку все стало на свої місця, налагодилося. Терпіння і труд все перетруть.

Вас називають символом нового українського кіно. Як ви до цього ставитеся?

Ой, я й не знав цього. Дуже приємно. Але я вважаю, що кожен з нас зараз символом нового українського кіно. Ні для кого не секрет, що зараз українське кіно переживає певний ренесанс, кожен може зайняти свою роль, проявити себе і заявити про себе. Ми живемо в епоху історичних змін. І хоч Конфуцій говорив, що не дай Бог жити під час змін, українцям це на руку.

Франція свого часу пережила такий період, пішла від голлівудського кіно і почала робити своє. Тепер кожен знає, що таке французький кінематограф. І тепер в українського кіно теж з'явився такий шанс.

Як ви вважаєте, чого не вистачає українському кіно?

Ви знаєте, це дуже довга і складна розмова. І я можу припускати щось, чого хотілося б... Але в цій ситуації, якщо ми будемо намагатися робити свою роботу якісно і чесно - то тоді нам необхідний буде тільки час.

Зараз у всьому світі серіали стають популярнішими, ніж повнометражне кіно, а такі майданчики як Netflix завойовують більше глядачів, ніж традиційні телеканали. Як ви думаєте, чому?

Якщо взяти той же серіал "Пуститися берега" і принести його на телеканал - то всі покрутять біля скроні та скажуть,"ти що несповна розуму". Так само і з "Грою престолів" - це формат інтернет-телебачення. Дуже багато традиційних телеканалів мають позицію, що вони можуть знімати, а що не можуть. Інтернет-простори можуть дозволити собі показувати те, що традиційне телебачення не може транслювати.

Але, тим не менше, коли подібні проекти виходять в незалежний простір, вони отримують успіх і, очевидно, що людство рухається в бік інтернет-телебачення. І, може бути, нам варто задумати про те, щоб теж створювати щось незалежне.

Ви стежите за новинками кіно? Дивіться роботи колег?

На жаль, у мене такий графік, що я не встигаю дивитися телевізор. Максимум - тільки новини. Я в основному ходжу в кінотеатри, підтримую українське кіно, дивлюся роботи колег.

А на яку роль ви б не погодилися?

Я б ніколи не погодився на роль маніяка. Наприклад, Чикатило. Він нецікавий персонаж, в ньому немає внутрішнього конфлікту. Якщо взяти "Мовчання ягнят", Ганнібала Лектера, то там є предмет розмови, є конфлікт. Про ці персонажі цікаво думати. А про божевільних, які бігають по лісопосадкам, ґвалтують і вбивають - нема про що міркувати. Взагалі роль, яка не має суперечливості, вона сама по собі нецікава, тому що будь-який герой повинен мати дві сторони медалі.

А який є конфлікт у Сергія з "Джованні"?

Він кидається між минулим життям і майбутнім. Поява сина і колишньої дружини - включає в ньому якусь ностальгію, турботу і відповідальність, адже у нього є дитина. Він всіляко намагається налагодити з ним спілкування, незважаючи на те, що у нього зав'язуються серйозні стосунки з молодою дівчиною, з якою він живе.

І взагалі картина починається з того, що він дарує ключі дівчині, і раптом приїжджає колишня дружина з дітьми. Метання між минулим і майбутнім - це його внутрішній конфлікт. Він розуміє, що треба жити далі, він шалено любить свою дівчину, але кроків далі не робить. І тут з'являється минула сім'я, де був і шлюб, і дитина, і раптом в ньому народжується батьківське почуття, несподівано для себе він раптом розуміє, що він батько. І це змушує його шукати підхід до сина, він хоче стати для нього прикладом, придумує способи, щоб з ним зблизитися.

Ви часто любите пожартувати під час зйомок на репетиціях. Це аспект комедійного жанру або ви і в житті часто жартуєте?

Я і в житті такий. Взагалі я вважаю, що на майданчику повинна бути атмосфера радісна, позитивна для творчості. Про це всі знають, всі хто зі мною працює знають, що я жартівник. За великим рахунком, є маса режисерів, які люблять пожартувати у відповідь.

Якщо дуже серйозно до чогось підходити, то це не дає гарантії гарного результату. Пам'ятайте, як у Марка Захарова, у Барона Мюнхгаузена - "Посміхайтеся, панове, ви занадто серйозні. Найбільші помилки робляться саме з цим виразом обличчя ". І це правильно, не можна бути надто серйозним.

Раніше ми публікували інтерв'ю з молодим українським гуртом YUKO.

ЧИТАЙ ТАКОЖ: