"Настав час переходити на новий рівень": генпродюсер ОМКФ Юлія Сінькевич про українське кіно

Генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич спеціально для tochka.net - про те, що зараз відбувається в українському кіно і чого від нього чекати далі.
Юліє, нещодавно були переглянуті результати пітчингу Держкіно, після чого деяким фільмам відмовили у фінансуванні. Як ви можете охарактеризувати цю ситуацію?

Дуже довго пітчингу Держкіно взагалі не було, лише пітчинг проектів патріотичного спрямування від Міністерства культури у 2018 році, де я була членом експертної комісії. Тому на 11-му пітчингу Держкіно була велика кількість поданих проектів. І вперше цей пітчинг проводився за новим законом “Про державну підтримку кінематографії в Україні”, коли рішення затверджувались Радою з питань кінематографії на основі експертних оцінок. Ця ситуація сколихнула всю індустрію, виявила певні прогалини, які існують у нормативній базі, та показала певну кризу зростання, коли бажання і можливості не співпадають. Перегляд став очевидною необхідністю, але тут не могло бути легкого рішення і вся відповідальність лежить на Раді з питань кінематографії. В результаті ми бачимо, що сталось - майже половину проектів було виключено і тут починається найцікавіше. Деякі рішення мені самій важко пояснити, адже вони негативно позначилися на іміджі України на міжнародному ринку, особливо це стосується копродукційних проектів, які вже мали певні гарантії, подалися до іноземних фондів, а згодом “вилетіли” зі списку фінансування. Мені не до кінця зрозуміло, за якими критеріями це все визначалося, чим керувалися, а формальні пояснення не до кінця переконливі.

Одним із фільмів, яким відмовили, стала стрічка про Лесю Українку, яку ви продюсуєте.

Рада викреслила цей фільм зі списку, керуючись зверненням Гільдії режисерів, що не мала на той момент юридичного статусу, і аргументувала це тим, що українські режисери закликали при прийнятті рішення віддати пріоритет саме українським режисерам навіть у копродукційних проектах. Але це, як на мене, нонсенс і не дуже хороший знак, оскільки звужує можливості для копродукцій в Україні. Крім того, це було не далекоглядне рішення через те, що в 2021 році буде 150 років з дня народження Лесі Українки, і таким чином до цього часу навряд чи можна буде встигнути реалізувати цей фільм, якщо зйомки не розпочнуться наступного року. Я підтримую українських режисерів у всьому, що роблю, і це не їхня провина, звернення стало просто підкріпленням аргументації. Справжня причина для мене не зрозуміла.

Як взагалі відбувається розподілення фінансування українських фільмів? На який термін воно надається?

Згідно з законом “Про державну підтримку кінематографії в Україні” врегульовано, що можна отримати 100% фінансування фільму, якщо це дитяча стрічка, фільми особливої культурної значущості, авторські та просвітницькі фільми тощо. Якщо це картина для широкої аудиторії, можна отримати 80% фінансування, на серіали - 50%. Це максимальні суми, можна, звісно і менше. Але тут є колізія, як на мене. Наприклад, якщо продюсер подає проект, бюджет якого становить 5-10 млн євро і просить 100% фінансування, а бюджет Держкіно на фінансування взагалі становить 16 млн євро на рік, то закон не передбачає, як виходити з цієї ситуації. Тому тут закладене в певній мірі вже ручне управління, що є некоректним. Щодо термінів прописано, протягом трьох років є право звернутись за цими грошима, але знову ж таки, коли подаються проекти, в них вказані виробничі плани і те, коли фільм буде завершено, тобто коли його потрібно здати. Все це регулюється договором, який підписується між Держкіно і продюсером.

Один з фільмів, який також було створено за державної підтримки Міністерства культури України, і він останні місяці у всіх на слуху — дебют Нарімана Алієва у повному метрі “Додому”. З чим, на вашу думку, пов’язаний ажіотаж навколо цього фільму?

Я була в експертній комісії Міністерства культури, коли цей проект було презентовано. Бачила і короткий метр Нарімана Алієва, який був на Берлінале. Власне, він і став основою фільму “Додому”. Я дуже вболівала за нього. Інтерес до стрічки виник з багатьох причин. Перш за все це тема. Вона близька нам і зрозуміла, тому що ми тут живемо. А з іншого боку хвилює і цікавить глядача за межами України, якому цікаво подивитись на те, як власне живуть люди в такій ситуації, коли не можуть повернутись додому, особливо кримські татари, в яких, здається, немає жодного покоління, яке б не стикнулося з переслідуваннями. Цій темі приділялось недостатньо уваги як в Україні, так і в світі в цілому, замало фільмів знімалось про це. З анексією Криму вона вийшла на новий рівень, на широкий загал. Всі ми це зараз переосмислюємо і переживаємо. А крім того, підтверджується те, що Наріман Алієв є талановитим режисером, оскільки це стовідсотково український фільм, це не копродукція. І “Додому” одразу потрапив в таку важливу програму Каннського кінофестивалю як “Особливий погляд”, що дуже престижно. На додачу у фільмі Ахтем Сеітабаєв, певно, зіграв свою найкращу роль на цей момент. Не дарма фільм став володарем Ґран-Прі 10-го Одеського міжнародного кінофестивалю.

ЧИТАЙ ТАКОЖ:

Океан Ельзи записали саундтрек до фільму "Захар Беркут": прем'єра кліпу "Перевал"

На прем’єрних показах “Додому” у різні дати та у різних кінотеатрах, були солдаути. Що впливає на інтерес аудиторії до українського кіно - справа у вдалій промоції чи є інший секрет успіху?

Якби хтось знав секрет успіху, то всі фільми були б успішними. Завжди є той невідомий фактор, той п’ятий елемент, який впливає на потрапляння в потрібний момент, в потрібну емоцію, настрій, який панує серед глядачів, аудиторії. Звісно, вдале промо грає свою роль. Це складний процес, і українським фільмам потрібно пройти ще довгий шлях, аби вони змогли конкурувати з іноземними. Але ми вже на цьому шляху. З Одеським міжнародним кінофестивалем ми саме для того ініціювали Національну кінопремію Золота Дзиґа, щоб популяризувати наше кіно, створювати інститут зірок. Чим різностороннішою буде діяльність з популяризації серед глядачів українських фільмів, тим кращим буде результат.

Як взагалі українським фільмам боротися за свого глядача, якщо стрічки нашого виробництва дуже часто кінотеатри розписують на незручний час, ставлячи сеанси на ранок?

Така ситуація існує, проте я б не звинувачувала лише кінотеатри в цьому. З одного боку є квота українських фільмів і кінотеатри повинні її дотримуватися. Але її можна обійти таким чином, як розпис фільмів на незручний час. З іншого боку кінотеатри — це приватні бізнеси, тому вони зважають на попит і віддають перевагу “безпрограшним варіантам” голлівудським стрічкам. Імідж українського фільму ще не на достатньому рівні для конкуренції. Тут треба підвищувати якість стрічок і працювати над іміджем. До кінотеатрів теж варто дослухатись, бо вони є тією самою ланкою в кіноіндустрії, яка має безпосередній контакт з глядачами, знають їхні смаки. Їх теж треба залучати до аналізу стратегічної підтримки фільмів. Це дасть можливість розуміти, якими мають бути стрічки, щоб задовольнити всі потреби аудиторії, навіть найвибагливішої.

Які українські фільми, що будуть випущені найближчим часом, можуть повторити успіх того ж “Додому”?

Я можу назвати кілька таких фільмів. Всі вони були на ОМКФ. Наприклад, комедія Антоніо Лукіча “Мої думки тихі” - я просто фанат цього режисера. Також у фільма “U311 “Черкаси” Тимура Ященка, впевнена, буде хороша історія. Це якщо говорити про ті фільми, які вийдуть найближчим часом. Також мені цікаво, яка буде доля у фільму “Віддана”, оскільки це український літературний твір і своєрідна спроба зробити жіноче кіно, яке є арт-мейнстрімом.

А як бути з фінансуванням та пітчингами, чого чекати надалі?

Ситуація, яка виникла з пітчингом, спричинила певну кризу, нерозуміння і розгубленість серед учасників кіноіндустрії. З іншого боку зараз триває конкурс на заміщення посади голови Держкіно, на який я теж подала свою кандидатуру. Для мене це було складне рішення, але я зрозуміла, що маю бачення, сили, досвід та контакти, які можу застосувати. І роблю це заради того, аби наша індустрія розвивалась. Багато було зроблено до сьогодні і, мені здається, я бачу, що можна зробити для оптимізації вже наявних інструментів, що запровадити нового. Треба провести детальний аналіз нормативної бази і запропонувати зміни до неї. Наскільки я знаю, на наступний рік закладено 750 млн грн на підтримку кіно, в тому числі і на промоцію. Це більше ніж минулого року, але тепер Український культурний фонд більше не буде підтримувати виробництво українських фільмів. Все буде зосереджено в Держкіно. Наступного року відбудеться шість пітчингів і, сподіваюсь, підтримка держави буде сталою.

Чи є ця сума достатньою для того, щоб забезпечити належний рівень виробництва?

У цілому, так. Звичайно, завжди хочеться більше, але 750 млн грн є конкурентноспроможним бюджетом, якщо порівняти з іншими європейськими кінофондами. Але треба вдосконалити систему критеріїв відбору проектів, попрацювати з експертизою і розробити стратегію, яке кіно нам потрібне, чого хоче український глядач в широкому прокаті, яке кіно має представляти Україну на міжнародній арені, які стрічки потрібні для свободи мистецького висловлювання, дитячі фільми, анімація тощо. Необхідно визначити, в яких пропорціях ці фільми потрібно підтримувати і власне оптимізувати всі процеси, максимально зробити їх зрозумілими, прозорими та прогнозованими і відкритими. Багато було зроблено до цього, але зараз настав час переходити на наступний рівень.

Нагадаємо, український фільм "Додому" побореться за Золотий глобус.

ЧИТАЙ ТАКОЖ: