Євген Янович: "Хочеться, щоб настав момент, коли було б дивно чути не українську"

Питання мови в українському суспільстві останнім часом все більш активно обговорюється. Про важливість популяризації української зараз не говорить хіба що лінивий. А шлях переходу з російської на українську – знайома історія для багатьох наших співвітчизників.

Актор шоу "Мамахохотала" на каналі НЛО TV Євгеній Янович розповів, як в свій час переглянув важливість української мови, як ставиться до суржику і якою мовою хоче, щоб говорили його діти.

Женю, ти з україномовної родини, але якось розповідав, що був момент, коли ти вдруге перейшов на українську. Коли і за яких обставин це сталося?

Вдома я завжди спілкувався українською. Точніше, таким милозвучним житомирським суржиком, що на 90% складається з української. А розповідав я історію про ситуацію, за якої я почав спілкуватися українською скрізь і за будь-яких обставин.

У нас у дворі, на початку 2000-х, вважалося дуже модним говорити російською мовою. Навіть якщо вдома ти говорив українською (чи то суржиком), у дворі з пацанами ти ставав російськомовним. Коли мені було років 10, до мене приїхав мій брат, що проживав у селі, і ми вийшли у двір грати у футбол. Брат заговорив, як вміє. Я відвів його в сторону та попросив говорити російською, але якогось розуміння в очах не зустрів. Пам‘ятаю, що тоді мені було дуже соромно за "немодного брата".

Та з часом все змінилось. Я вчився та дізнавався багато нового. Зокрема й про мову. І у класі 8-му в моїй голові з‘явилось чітке усвідомлення, що мода у дворі абсолютно нічого не варта, якщо йде у розріз з моїми внутрішніми відчуттями. Я почав говорити виключно українською. Спочатку були й насмішки, й агресивні випади. Але тепер все змінилося на повагу та компліменти про чистоту мови, хоча сам я свою мову вважаю дуже далекою від ідеалу. Будучи підлітком я прийняв рішення, яке досі вважаю одним з найважливіших у своєму житті. А соромно мені лише за те, що не прийняв його раніше та ще й брата колись повчав.

Як ти оцінюєш стан розмовної української мови сьогодні?

Вважаю, що є до чого прагнути. Як всім, так і мені конкретно. Я все частіше чую українську в закладах та в публічних місцях. Але все-таки хочеться, аби настав момент, коли було б дивно чути НЕ українську.

Як ставишся до суржику?

По факту, це унікальна річ. Через постійний перетин мов виробилась унікальна версія. Тривіальна. Якщо ви послухаєте суржик – це поєднання найпростіших та найкоротших за звучанням слів з української та російської мов. Ті, хто читав Оруела, можуть провести аналогію з мовою, яку спрощували для пролів у "1984". Потрібно розуміти, що суржик – не виник на пустому місці. І це вже частина нашої культури. Тому не розумію тих, хто гидується від суржику. Так, буває, що він ріже слух. Але якщо людина все життя знала лише таку мову, то проблема ж точно не в ній.

Ти підтримуєш (та чи використовуєш сам) зміни в мові – наприклад, використання фемінітивів і таке інше?

Мова постійно змінюється, вдосконалюється. Тому, наприклад, юзати у спілкуванні з пані режисеркою фемінітиви чи англіцизми – це сьогоденна норма.

Чи був у тебе "синдром меншовартості" і як ти з ним боровся?

Історія про двір, що розповів вище, мабуть, і є отим проявом цього синдрому. Просто подумайте, що важливо для вас.

На твою думку, переважна більшість українців не знає державну мову чи просто має психологічний бар’єр?

Перш за все, більшість українців знає державну мову. Інше питання, що значна частина не використовує її у побуті. І тут варто розглядати декілька варіантів:

А) людина виросла у російськомовній сім‘ї і тому розмовляє російською, адже думає російською і їй так комфортніше. Це просто величезний пласт українців. І важко докоряти їм за те, що їх виховували не українською. У мене багато таких знайомих і частина з них починає переходити на українську. Хтось просто у Фейсбуці пише пости, хтось намагається говорити у житті. Але зсуви є. Правда, це дуже маленька кількість. Для цього варіанту "А" потрібен час і зміна поколінь. Важливо, аби їх діти не росли у цілком російськомовному середовищі, тоді процес піде швидше. Насадження російської відбувалося віками, тому змінити щось за 5 років, навіть враховуючи темпи 21 століття, нереально.

Б) людина виросла в україномовній (з домішками суржику) сім‘ї, але спілкується російською. Навіть з батьками. Я знаю і такі приклади. Тут складний випадок. Таким людям важко щось довести. І дуже часто ваші аргументи просто не розуміються. Для такої категорії, як на мене, потрібен дуже сильний авторитет. Чи то друга половинка, чи то кумир, що зможе глобально вплинути на людину.

В) людина виросла в україномовній сім‘ї, але зазвичай говорить російською, як у побуті, так і на роботі. Готова спілкуватися українською, коли співрозмовник також говорить солов‘їною. Ось це саме та, "гаряча" категорія, що у будь-який момент може стати повністю україномовною. Тому тут лишається тільки показувати, що українська мова прекрасна і модна.

Чому, на твою думку, так важливо, щоб більшість українців перейшла на українську?

Чому у сина не питають: "чому діти повинні любити батьків?". У водія: "чому водії не повинні збивати пішоходів?". У поліцейського: "чому порушувати закон – це погано?". І коли хтось заговорить про купу країн, які чудово живуть без своєї мови, передайте їм, що вони ідіоти, які добровільно відмовляються від нашої унікальності. Ніхто не відміняє глобалізацію та обов‘язкове знання іноземних мов. Але в нас є власний генетичний код. Дівчина, що зробила собі типові губи та скули чи дівчина з унікальними, своїми, рисами обличчя – яка більше сподобається?

Існує думка, що для того, щоб популяризувати українську в суспільстві, україномовним людям треба не боятися заявляти про свої права. Наприклад, просити російськомовних офіціантів звертатися до себе українською. Ти згоден з такою позицією?

Так, згоден. Правда, адекватні офіціанти завжди спілкуватимуться з тобою мовою, на якій ти до них звертаєшся. Було б дивно говорити українською з англомовним туристом.