Руслан Сенічкін та Людмила Барбір відзначають 9 років разом

Ранкове шоу "Сніданок" виходить на каналі 1+1 вже 25 років! Найдовше його веде Руслан Сенічкін — цілих 13 років! Для українського телебачення це рекорд. У парі з Людмилою Барбір — вже 9 років! Це теж рекорд серед пар ранкових шоу. Нижче інші 9 цікавих фактів про Люду і Руслана.

Людмила Барбір за всі 9 років жодного разу не проспала ефір. Чого не скажеш про Руслана Сенічкіна — з ним таке трапляється, як правило, декілька разів на рік.

Люда дуже відповідальна і пунктуальна людина. Ще жодного разу не проспала. Навпаки — приїжджає за пару годин до ефіру, щоб вчасно зробити грим, одягтися. Але декілька разів я бачив, як Люда у гримерці під час того, як їй роблять макіяж, дрімала. Я навіть зняв це на відео,
— усміхаючись, згадує Руслан.

Руслан Сенічкін і Людмила Барбір © пресслужба

З початком повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну і Людмила, і Руслан залишились працювати в Україні. Перші місяці Людмила Барбір жила на каналі у прямому сенсі цього слова і щоранку виходила в ефір. Її дім був у небезпечній бойовій зоні під Києвом.

На другий день війни ми з чоловіком відвезли сина до мами у Чернівці, а самі повернулись до Києва. Одразу вирішили, що з країни нікуди не поїдемо. Чоловік пішов у ССО (Сили спеціальної оборони), а я зібрала невеличкий рюкзачок і пішла з ним на роботу. Так і прожила перші місяці — ночувала то у друзів, то на каналі. Дотримуючись правила двох стін, на роботі спала у костюмерній в спальному мішку. Коли лунали сигнали тривоги — йшла у бомбосховище. Жодного дня не припиняла працювати. Глядачі писали, що завдяки нашій роботі не так було і їм вдома страшно. А нам такі відгуки давали сили та наснаги продовжувати робити свою справу. Адже всі ми зараз проходимо великі випробування і тільки підтримка один одному і віра нам допоможуть здолати ворога,
— каже Люда.

Машина Руслана Сенічкіна прикрашена українським прапором. У березні, під час активних бойових дій у самому Києві це було небезпечно.

На другий день повномасштабного вторгнення мені треба було допомогти одній людині з евакуацією. Тож сів в машину і поїхав до неї. На той момент вулицями Києва було вже їхати вкрай небезпечно — скрізь, як гриби після дощу, повилазили диверсанти. На одному блокпості, як побачили мою машину з українським прапором, снайпери почали по ній цілити. Я одразу натиснув на газ. На щастя, все обійшлося,
— розповідає Сенічкін.

Людмила Барбір не любить солодке. Віддає перевагу гострому та солоному.

Я ведуча, а отже маю дотримуватись певної дієти. На щастя, я не фанат солодкого. У моєму раціоні багато зелені, овочів, фруктів. Але коли приїжджаю до мами в гості, про дієти можна забути. Вона завжди для мене багато смачного готує. Люблю мамині голубці, манти, запечене м’ясо з чорносливом, студенець, борщ. А які вона деруни робить! Закрутки, помідори і огірочки — це щось неймовірне! Але я їй кожного разу кажу — ну на що так багато готувати? Я ж стежу за вагою,
— посміхаючись, розповідає Барбір.

Руслан Сенічкін — знаний кулінар, видає книжки і готує в ефірі "Сніданку", але вдома для себе не куховарить.

Так, це правда, вдома не готую, хіба коли рідні приїжджають. Моя улюблена страва з дитинства — тістечка "Каштани", з вишнями всередині. Ще дуже люблю котлети по-київськи,
— каже Руслан.

У Руслана аерофобія, а Люда боїться висоти та глибокої води.

У мене страх висоти, але дивний — на дельтаплані я такі піруети виробляла, і все було нормально. На скалу лізла і спускалася, але стрибнути головою вниз не можу — дуже страшно. І коли на глибині плаваю, починається хвилювання, паніка, попри те, що я непогана плавчиня. Тому на глибину не запливаю,
— каже Люда.

Руслан — риболов. Це для нього найкраща справа, аби перепочити і перезавантажитися.

Я риболов, але рибу, яку впіймав, всю відпускаю. Це називається спортивною риболовлею. Захочу з’їсти риби — піду в магазин і її куплю. Найулюбленіші місця для рибалки — Трипілля, Українка, Ржищів, Проців (Дамба), Десна (Чернігівська область),
— розповідає Руслан.

І Руслан, і Людмила дуже люблять читати. Останнім часом Сенічкін занурився в книжки з історії України, а Барбір ніколи не пропустить книжкової новинки.

Пам’ятаю, як у другий день війни ми з сім’єю виїжджали з дому, подумки прощалась із ним. Звісно, що не могла багато речей перевезти до мами. Брала найцінніші — фото, вишиванки і книжки. У мене вдома багато книг, і понад усе я шкодувала, що не можу їх усі із собою забрати. А щодо мого улюбленого українського письменника, то один з них — це Мирослав Дочинець,
— розповідає Люда.

Руслан і Люда дуже люблять тварин. У Люди вдома живе кішка Муся, яку вона прихистила півтора року тому. Руслан мріє завести тварину, але через робочий графік не може собі цього дозволити.

Я постійно на роботі або у справах, а тваринка що, одна буде дома сидіти? Але в дитинстві у мене були і хом’яки, і папуги, і рибки, і ящірки, і голуби — все, що повипадало з гніздівля, ніс додому. В дитинстві загортав качок в мамині улюблені простирадла на балконі (сміється). Якось з села привіз двох качок додому до міста. Збудував халабуду із дощок і з простирадла гніздівля для них, щоб вони там яйця несли. Кажу: "Мама, зараз буде сюрприз!" Думав, що вона зрадіє цьому. Коли вона побачила мій сюрприз, там вже лежало два яйця на її улюблених, вже забруднених простирадлах. Звичайно, мама не зраділа тому, але усміхнулася. Лише відповіла: "Зараз сам це будеш все прати" і примусила мене замінити нові простирадла в тій халабуді на старі. Головне, що мама залишила качок — вони ще шість яєць знесли плюс до тих двох. І з тих яєць потім вилупилися чотири качечки,
— згадує Сенічкін.