До цього "чорного" вівторка, я все ще вірила, що протистояння розв‘яжеться мирно. Я вірила, що влада не допустить кровопролиття і насильства. Але я, як і багато громадян України, помилилася...
У далеких 90-х роках, наш протестний студентський рух мав мирний характер. Це була дійсно мирна, ненасильницька акція. Найвідчайдушнішим кроком було "я голодую", написане на головній пов'язці. Наші студентські лідери не допускали ні провокацій, ні зіткнень. Ми не трощили пам'ятники, навіть якщо вони нам не подобались, і не руйнували своє місто. А чим, скажіть, життя тоді було легше нинішнього, а сьогоднішній Президент краще тодішнього? Але ми мирним шляхом домагалися виконання своїх вимог. Це і є демократично і єдино правильно висловити свою незгоду з владою мирним шляхом і переобрати її, якщо влада раптом забула, що вона повинна служити народу, а не навпаки.
Не дає спокою питання, невже всі можливості політичної боротьби в парламенті були вичерпані, що опозиція штовхнула людей на протистояння, яке переросло у кровопролиття, і вже, на жаль, численні жертви.
Я сумую про загиблих. У світі немає нічого більш цінного, ніж людське життя. І влада, і опозиція знехтували цим! Значить, програють і одні, і інші, бо не гідні довіри людей!