Передивився виступ Путіна з константацією анексії Криму. Промова переривалася оплесками в найкращих традиціях пленумів і з'їздів ЦК КПРС.
Дежавю.
Ніби запрацювала машина часу. В зворотньому напрямку. ГКЧП, Афганістан, ще якісь асоціативні відлуння недалекої, та й вже неблизької історії...
Машина Часу... Раніше це словополучення у мене асоціювалося лише з групою, пісні якої я слухав не за музику, а за сміливість і чесність.
А фото Макаревича з синьо-жовтою стрічкою стало для мене не символічним, а ЗНАКОВИМ.
В Росії ще є ті, хто може плисти проти течії і вести за собою. Разом з нами - вони теж СИЛА.
Макаревич (Машина Часу) (виступив проти агресії)
Бывают дни когда опустишь руки.
И нет ни слов ни музыки ни сил.
В такие дни я был с собой в разлуке,
И никого помочь мне не просил.
И я хотел уйти куда попало,
Закрыть свой дом и не найти ключа.
Но верил я, не все еще пропало,
Пока не меркнет свет, пока горит свеча.