Мій роман з українською інді-рок-групою Vivienne Mort триває близько півроку. Він почався з пісні "Ти забув про мене". Саме тоді я вперше відкрила для себе їхню музику, яка на той момент збіглася з моїми особистими переживаннями.
У мене завжди складалося таке відчуття, що Vivienne Mort наче з іншої планети, і, звичайно ж, мені хотілося поспілкуватися з солісткою групи – Даніелою Заюшкіною особисто. Нещодавно мені вдалося втілити в життя задумане, і хочу сказати, що Даніела показала не тільки свій космос, але й цілий всесвіт.
- Дана, ви солістка інді-рок групи. Чи важко бути музикантом цього напрямку в Україні?
Інді-роком називають меланхолійну, майже нерокову музику, грубо кажучи, без дісторшена (ефект, що змінює звук, який також часто називають overdrive або fuzz – tochka.net).Так і в енциклопедії написано. Думаю, нас так треба називати, щоб організатори фестивалю розуміли, на яку сцену нас ставити (дуже зручно, якщо немає часу послухати). До речі, "інді" означало "незалежний" тільки поки справа стосувалася британський інді-лейблів.
Мені чомусь здається, що ваше запитання перекладається так: "Чи не важко групі самій себе продюсувати?". Звичайно, складно, адже ми діємо не за шаблоном, пробуємо всяке не спробуване, до всього приходимо своїм розумом. Без продюсера у артиста може бути безглузда зачіска, але жива музика. Якщо вона у нього є. Із зачіскою простіше. Не всім музикантам пощастить знайти такого продюсера, який буде однодумцем і намагатиметься зберегти їхню індивідуальність. Такі приклади є, але це, скоріше, виняток, а не правило.
Оскільки наш колектив утворився досить спонтанно і творчість Vivienne Mort більше передає почуття, ніж думки, то якихось цілеспрямованих пошуків людей, які просували б нашу творчість, не було. Група Vivienne Mort складається з кількох людей. Я пишу пісні, усіма іншими (в тому числі продюсерськими) питаннями спочатку займався наш барабанщик – Гліб Проців. Також ми підписані на лейбл Ігоря Тарнопольського Enjoy! Records.
- Багато українських продюсерів вважають, що як така школа шоу-бізнесу на пострадянському просторі тільки зароджується. До чого повинен бути готовий музикант, який сьогодні виступає в інді-рок групі?
Може і так. Я в шоу-бізнесі мало кручуся. Буває, музикант вдає, що він і шоу-бізнес не перетинаються. Я це слово пов'язую з комерційними музичними проектами. Так, багато таких проектів виглядає наївно. Тільки до чого тут "пострадянський простір"? Це ж просто простір, де живуть різні люди. Радянського стилю дотримуються, припустимо, УТ-1, естрадно-циркове училище, і там все змінюється не дуже швидко. Тільки я ще не зустрічала людини, яка не хотіла б бути Степаном Гігою, але була ним. Можливо, цей шоу-бізнес повинен бути таким і не прикидатися. Така його природа.
З приводу наших особистих старих переконань і традицій − ми намагаємося не боятися змін і розвиватися. Якщо одяг зносився, тіло його викидає. Якщо тіло зносилося – душа його викидає. Якщо кінь помер, то його краще поховати, подякувати і йти далі. Далі він не повезе. Потрібно не боятися робити щось нове. У творчості мені завжди вистачало нахабства показувати все, що у мене відбувається. Найчастіше в недоопрацьованому вигляді. Потрібно підвищувати якість музики, а не думати про труднощі в житті інді-музикантів.
- Скільки часу йде на репетиції? Опишіть ваш день.
Мій розпорядок дня багато в чому залежить від групи, і це насправді добре, тому що я – людина спонтанна і розфокусована. Вчора я прокинулася о третій годині ночі і включила якусь лекцію про середньовічну філософію, потім поспала дві години, а о п'ятій прокинулася і стала займатися йогою. Тепер збираю думки для нашої бесіди.
У групи ж є чіткий розклад: репетиції, концерти, поїздки, і це мене збирає. Багато репетирувати – погано. Я кожен раз пропускаю пісні через себе, і мені б не хотілося через велику кількість прогонів співати їх, як співають пісню "Батарейка" біля вогнища. Репетируємо помірно, просто щоб бути у формі.
- Наскільки для вас важливий момент імпровізації на сцені? Наскільки ви відчуваєте емоційний зв'язок з глядачем?
Багато що залежить від атмосфери в залі – з яким настроєм прийдуть глядачі і чи зрозуміємо ми один одного. Якщо ми будемо один з одним щирими, то якісь моменти можуть перерости в імпровізацію. Буває, щось іде не так, а виходить гарно і живо. Все, що живо – добре. Але тільки кожен з нас чітко знає свою партію, і ми не надто схвалюємо якісь зайві ноти. З тієї простої причини, що ми не музиканти-віртуози і не готові вразити публіку своїми імпровізаціями. Загалом, ми зі слухачами збираємося з інших причин.
- Багато музикантів відчувають страхи: поламається мікрофон, вимкнеться електрика... Чи виникають у вас подібні думки перед виходом на сцену?
Одного разу у мене пропав голос, потім я весь час боялася знову його втратити. Навіть економила його на виступах. Пам'ятаю, як між концертами мені варили мікстуру на анісових зернах з Єгермейстером (німецький міцний лікер – tochka.net), брала по столовій ложці кожні півгодини. Це був єдиний раз, коли я напилася на виступі.
Насправді – все в голові. Ми самі собі вибираємо страхи. Але вони нікому не цікаві. Не можна погано співати, тримаючись за горло і показуючи, що у тебе форс-мажор. Є мета – хороший концерт. Страхи для лузерів.
- У зв'язку з останніми подіями величезна частина українського музичного ринку звільнилася. Чи відчули ви на собі ці зміни? І чи змінився за цей час, на ваш погляд, український глядач?
Звичайно, коли народ переживає емоції "на грані", проходить через важкі випробування, це не може ніяк не позначитися на загальній атмосфері, але я б не сказала, що суспільство стало більш свідомим. Звільнення ринку – це ще не усвідомлення. Зі справжніх рішень – люди стали більше ходити на концерти, це правда. Після тривалого напруження всім хочеться радості. Це природно. А скільки можна? Немає можливості нескінченно зав'язувати вузол, колись його необхідно послаблювати. Вдихнути-видихнути і відчути свободу. Музика − те, що здатне давати свободу, пом'якшувати серце, розслабляти.
- Святослав Вакарчук на своїй сторінці в Twitter сказав про Vivienne Mort: "Мурашки по шкірі і радість від нової української музики". Якою була ваша перша реакція після цих слів. Чи знайомі ви зі Святославом особисто?
Ми особисто не знайомі зі Святославом, але для нас, як і для багатьох інших тут, він як батько. Я росла з його першими альбомами. Він мені повідомив дуже багато важливих думок. Подав приклад, навчив мене бути сміливою і не соромитися своєї творчості і своїх особливостей.
І звичайно, якщо людина, яка займає вагоме місце в твоїй душі, схвалює те, що ти робиш, відчуваєш, що все відбувається так, як треба. Він коли напише про нас щось, всі мені дзвонять зі словами: "Дана, Вакарчук пише!", і мої пісні різко стають улюбленими у однокласників і одногрупників. Але в обхід цього божевілля я йому про себе тихо кажу: "Добре, дякую".
Тільки це, як ви розумієте, не про похвалу. А про похвалу – якщо ти сильно радієш їй, будеш переживати і від критики. Мене дратувало, що всі мені шлють цю благу звістку і не розуміють, що треба шукати свій шлях і наполегливо працювати, і ніщо інше не буде важливішим. Проте відгуки про альбом Rósa мені читати радісно. Він ніби наш перший альбом, він дивний, його ще треба почути, і люди почули. Ось це цінно.
- Для вас, як для людини творчої, яку роль відіграють середовища?
Середовище – це, в першу чергу, люди і твоє оточення. Звичайно, для мене воно відіграє значну роль. Важливо мати однодумців, інакше тобі буде складно домогтися поставлених цілей. Хочеш розвиватися в музичній сфері – більше спілкуйся з тими, хто, на твій погляд, у ній досяг успіху. Хочеш розбагатіти – знайомся з багатими. Хочеш кинути пити, а всі друзі як підставки під пляшки – буде складніше, тому що тобі потрібні однодумці. І так у всьому. Я одинак, дуже вперта і горда за своєю природою, але навіть я це знаю. Пам'ятаєте розповідь Бредберрі, де зникли всі люди? Залишилася одна сім'я. Вони робили вигляд, що нарешті все стало добре, а самі по одному відходили поплакати. Люди дуже потрібні.
Наступне коло – середовище проживання. Мені періодично необхідно подорожувати. У світі багато кімнат. Якщо вважати світ будинком, то однієї кімнати замало. Хочеться подивитися на інші шпалери. Крім того, спілкування з новими людьми дає свободу. Вони не знають, який ти. І з ними ти можеш дізнатися, яким ще буваєш. А ти ніякий, тільки вільний.
Зараз дивись кліп групи Vivienne Mort – "Ти забув про мене":
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого онлайн-ресурсу tochka.net.