Сьогодні Україна святкує свій день народження. Цьогоріч свято проходить в атмосфері гордості за країну, але водночас — у сльозах від болю. Минулого року ми не могли й уявити, що військові, які крокували парадом по Києву, а також хлопці та дівчата, які дивилися цей парад, опиняться на фронті. Хтось буде поранений, хтось загине, а хтось тимчасово втратить рідне місто. Що "Мрія", яка завершувала парад літаків, більше не літатиме. І що День Незалежності нестиме нові цінності й матиме надзвичайне значення. До дня народження Неньки Новий канал розпитав ведучих та акторів, що для них незалежність.
Олександр Педан, ведучий Improv Live ShowДля мене незалежність — це жити у суверенній країні кордонів 1991 року. Щоб наші діти отримували якісну освіту, щоб у нас була свобода слова, ми були справжніми і правильними патріотами, які люблять свою країну. Під час війни я, як і більшість українців, зрозумів, кого не хочу мати поруч. Відзначив вектори, в яких не хочу рухатись. А ще зрозумів, що хочу бути цілковито проукраїнським. Хочу, щоб у нас була якісна українська музика та культура. Аби ми всі знали справжню історію, а не ті радянські й російські наративи, які нам нав’язували. Якраз і працював над тим, щоб ті прорашистські наративи зникали з нашого інформаційного простору.
Незалежність — це боротьба сотень поколінь українців за власну землю та власну долю. Це можливість обирати своє майбутнє. Це щоденне відчуття вдячності, гордості та відповідальності!
Для мене незалежність — це крила, які ніхто ніколи не зможе відібрати. Це блакитне небо, яке сьогодні для нас тримають наші героїчні воїни. Війна змінила нас всіх, але точно не змінила нашого прагнення й нашої впевненості в перемозі. Хочу побажати нам жити й насолоджуватися кожним днем у вільній незалежній мирній Україні.
Незалежність для мене — це воля, свобода мислення та думки. Це вільно ходити вулицями рідного Києва, розмовляти українською мовою, слухати українські пісні, розраховуватися гривнями. Війна не змінила мене як патріота, бо я любив і люблю Україну. Але змінила ставлення до моїх російських колег-акторів, яких поважав, які навіть після 14-го року приїжджали до нашої країни, казали, як тут класно, як вони поважають Україну, обожнюють українську мову, пісні, продукти, горілку… Ми пили на брудершафт, вони зізнавалися в любові, але з моменту повномасштабного вторгнення усі замовкли.
Від мого першого спогаду, коли я сидів на плечах у тата, звісивши ноги, і тикав пальчиком в літачки на День Незалежності, це свято щороку змінювалось і набувало ваги. Ставало таким собі днем народження, важливішим за мій власний, днем гідності та гордості. Я пишаюся, що живу в один час з такими людьми, які зараз на фронті, в операційних, що живу в один момент з дівчинкою, яка грою на скрипці збирає гроші на армію.
Нещодавно Євгенія Гапчинська розповіла про повернення в Україну.
ЧИТАЙ ТАКОЖ: