Ірина Кудашова – одна з найуспішніших блогерів та акторів у сучасній Україні, кар'єру якої не змогла зупинити навіть повномасштабна війна. Так, 8 лютого на всіх великих екранах країни можна побачити її вперше у великому кіно – масштабному байопіку «Інший Франко».
Стрічка повинна була вийти ще 2022 року, але зі зрозумілих причин реліз був перенесений. Ірина зіграла одну з дочок Петра Франка – Асю – та склалала чудову компанію справжнім зіркам українського кіно – Вячеславу Довженко, Ахтему Сеітаблаєву та Надії Левченко.
Про що кіно?
Фільм розповідає про біографію сина великого «Каменяра» – Івана Франка. Петро був одним із засновників організації «Пласт», був льотчиком, і засновником авіації в Галицькій армії, науковцем, який мав 36 наукових патентів на винаходи, депутатом Верховної Ради УРСР. Молодший Франко був репресований радянською владою, вивезений у Сибір, по дорозі загинув при загадкових обставинах.
Знімання проходили як у павільйонах, так і на справжніх історичних локаціях: у Львові у Стрийському парку та меморіальному музеї «Дім Франка». Спеціально для виробництва картини було збудовано репліку літака Першої світової війни моделі «Альбатрос», яка була позначена бортовим номером LVGC-15960. Саме з таким самим бортовим номером літав і сам Петро Франко.
Автори фільму проводили консультації з родиною Петра Франка та працівниками музею «Дім Франка» і зуміли відтворити картину українського життя та побуту у першій половині ХХ століття.
За сюжетом – червень 1941 року. В маєтку Франків у Львові – несподіваний гість. Це старий друг Петра Франка – Андрій Грищук. Пліч-о-пліч – крізь найбуремніші роки і події. Вони разом стояли біля витоків скаутської організації «Пласт», боролись за кохання однієї жінки. Два військові льотчики – вони рятувались з палаючого літака, вибирались із полону, в радянському Харкові не дали загинути від голоду дітям. Тепер світ – у вогні Другої світової. Хто і яку роль зіграє в історії? Це історія дружби, суперництва і кохання.
Байопік не буде комплементарною роботою на честь видатного науковця та політика. Режисер, сценарист та актори створили об'єктивну картину життя та роботи науковця та політичного діяча й мають на меті відновити історичну справедливість та знову зробити ім’я ще одного Франка відомим, а його спадок – важливим.
Ви стали зіркою після того, як зіграли у телесеріалі «Школа», а потім отримали одну з головних ролей у такому великому проєкті, як «Інший Франко». В чому різниця в зйомках у кіно та на телебаченні?
Взагалі – колосальна різниця. Серіальне виробництво налаштовано більше на швидкість і на кількість – щоб якомога швидше зняти. І, звісно, «Школа» не була таким якісним проєктом, бо ми знімали дуже швидко – не так якісно, як хотілося. І коли я вперше потрапила на знімальний майданчик такого серйозного проєкту – я була в шоці, бо ми одну сцену могли знімати годин 5–6. Було таке, що ми за один день знімали всього 2 сцени. Тобто ми дуже якісно це робили і повністю віддавалися роботі. До того ж була можливість творити, а саме додавати якісь свої прикольні фішечки. Також ми мали змогу спілкуватися з режисером, просити допомоги, себто дійсно була можливість зробити цей проєкт якісним і гідним.
Це історичний проект. Як саме ви працювали над образом? Команда стрічки співпрацювала з родичами Франка. Чи спілкувалися ви з ними, як це все відбувалося?
Насправді грати людину, яка вже колись жила, колись існувала, набагато складніше, ніж просто грати якогось видуманого персонажа, оскільки ти не можеш від себе щось додавати. Ти маєш повноцінно передати людину, і мене знайомили навіть із онуком Петра Франка – Петром Галущаком. Він досі живе у Львові, наскільки я знаю. І він розповідав, якою була його мама – донька Франка.
По суті, там не було нічого складного. Це була така маленька дівчинка, яка вірить у добро. Яка, можливо, ще не зовсім розуміла на той період, що відбувається і ким працює її батько.
Тому не було таких сильних складнощів грати мого персонажа, але я співпрацювала з реальними людьми, які були близькі до моєї героїні, та й на знімальному майданчику були люди, які повноцінно відповідали за історичний аспект цього проєкту.
До зйомок фільму ви знали про Петра Франка?
Насправді нічого не знала, бо в школі ми вивчали творчість тільки Івана Франка. Нас не дуже глибоко знайомили із біографією Франка, тим більше не знайомили із життєписами його родичів. Тому це було моє перше знайомство з постаттю його сина Петра взагалі, з біографією невістки Ольги Франко – бо вона теж дуже відома людина і дуже багато зробила для українців.
Коли я отримала роль та вперше читала біографію Петра Франка, то подумала, чому в університеті не розповідали про таку цікаву постать, про його дружину? Ця сім'я зробила величезний внесок в розвиток української культури.
Як змінилося ваше ставлення до Франків та цього періоду під час зйомок?
Історія Петра й Ольги Франків дуже важлива для нас і нині – бо історія циклічна. Боротьба Петра Франка проти системи є дуже показовою. Тому, вважаю, про такі постаті потрібно більше розповідати, про них потрібно знімати кіно, щоб якомога більше людей дізналися про особистості, які дуже багато зробили для України.
Це ваша перша робота в історичному фільмі. Як вам цей досвід, як він відрізняється від роботи над іншим матеріалом?
Для мене завжди було мрією зіграти в історичному проєкті, але я розуміла, що це буде надскладно, бо історичний проєкт в усіх аспектах відрізняється від будь-якої звичайної комедії, де ти можеш імпровізувати та більш розслаблено себе відчувати. Це взагалі інший процес.
На знімальному майданчику завдяки локаціям, гриму ти потрапляєш в інші часи, перевтілюєшся в людину, яка жила 100–200 років тому,– це дуже прикольні і класні відчуття.
В чому різниця між реальною людиною та персонажем, якого ви грали?
Конкретно в моєму персонажі не було можливості розкрити Асю на 100 відсотків і повноцінно, бо вона не є основним персонажем. Вона – підліток. До того ж у фільмі відбувається її формування. Коли я спілкувалася з Петром Волощуком – сином Асі Франко, – він так про це й сказав.
Стрічка мала вийти 2022 року, але тільки зараз вона потрапила на великі екрани. Якими були ваші емоції, коли дізналися, що фільм вийде?
Насправді, ми цей фільм знімали ще 2019 року – вже дуже багато часу пройшло. І я все чекала, чекала. Вже навіть змирилася з тим, що фільм не вийде. В момент, коли побачила вперше, що має бути прем'єра, у мене був просто шок. Я була дуже щаслива, що нарешті! Нарешті люди зможуть його побачити! Дуже гарний сценарій, дуже гарно знятий, дуже гарні актори! Всі дуже старалися! Тож я була і в захваті і в шоці – все одразу.
Ви відома блогерка, у вас багато підписників. Що вам більше до вподоби – блогерство чи акторство?
Для мене, звісно, ближче акторство. Я навіть не вважаю себе таким повноцінним блогером, як там, наприклад, інші, бо все одно для мене основна сфера діяльності та, де я викладаюсь на 100 відсотків і від чого кайфую прямо на 100 відсотків. І мені дуже подобається акторство. Якби переді мною стояв вибір – кіно чи блогерська діяльність, – я б однозначно обрала кіно. Але, на щастя, мені можна не вибирати, а просто паралельно вести свій блог.
В чому різниця між блогерством та акторством? Блогерство також певна гра, бо все одно різні блогери по-різному ведуть свій блог. Хтось показує своє життя повністю, хтось – його частину. Для деяких це якесь таке кіно чи серіал, де вони можуть показувати 30 відсотків свого життя і багато чого придумувати.
Гра в кіно – це коли ти перевтілюється, постійно граєш різних персонажів, різних людей. Саме ця можливість перевтілюватися, проживати різні життя є надзвичайно цікавою.
Як ви думаєте, ваша стрічка може відновити історичну справедливість?
Сподіваюсь, на фільм підуть як підлітки, так і дорослі люди, які вже, можливо, знають про Петра Франка. А для когось цей фільм стане відкриттям – і він простимулює дізнатися більше про цю історію. І це популяризуватиме українську культуру, українську історію.
Зйомки відбувалися на натурі?
Частково. Ми працювали як в студіїї, так і на натурі. Коли я заходила в квартиру свого персонажу, в свій будинок – у мене було відчуття, що я реально потрапила у минуле, Це допомогає грати, коли ти опиняєшся в таких умовах. А коли ми грали на натурі, наприклад у львівському парку, наші художники, постановники намагалися максимально зробити так, щоб це було схоже на тодішній парк, – ставили якісь лавочки, які були там 100 років тому… Це було так надзвичайно, коли ти ходиш в цих дивних для сучасного світу костюмах…
Ви молода акторка, а «Інший Франко» став вашим першим великим проєктом. Більше того, ви грали зі справжніми суперзірками – В'ячеславом Довженко та Ахтемом Сеітаблаєвим. Як вам цей досвід?
Спочатку було страшно. Пам'ятаю, питаю нашого кастинг-директора – як буду з ними зніматися взагалі? В мене на той момент досвіда було – лише один серіал.
Але всі мої страхи зникли буквально в один момент, коли я прийшла на знімальний майданчик. Колеги так щиро мені допомагали, так підказували! Ми з ними жартували. Ми з ними сміялись, ми з ними і серйозно про щось розмовляли. Тобто взагалі не відчувалося різниці в досвіді, цієї різниці у віці.
Стрічка виходить майже через 5 років після зйомок. Що ви очікуєте від її виходу?
Я про це дуже багато думала. Як не крути, за п'ять років взагалі все змінилося. Тоді мені було 18–19 років, а зараз мені вже 24. І, звісно, дуже незвично і дивно дивитися на себе по суті маленьку. До того ж я у фільмі граю ще меншу за себе, п'ятнадцятирічну. І це дуже незвично, я переживаю.
Як змінилися ваше життя та кар'єра, ваша робота за ці 2 роки?
Насправді життя кардинально змінилось, бо до війни було все зрозуміло, в мене була запланована купа проєктів. Було заплановане життя – я розуміла, що десь через місяць у мене один проєкт чи через 2 місяці їду на інший.
Це все обірвалося в один момент, і треба було починати нове життя. Бабусю вивезла, мама поїхала за кордон.
Було дуже важко. Я взагалі думала, що в акторство повернуся років там через п'ять – коли в Україні почнеться оця вся відбудова. Але, на щастя, в нас проєкти почалися набагато раніше, ніж хтось міг думати. Звісно, це набагато менше, це в рази менше, ніж було до війни.
А на початку війни я переформувалася на онлайн-волонтерку, як, в принципі, всі люди, які мали блог. Тому що ми закривали збори. Дуже багато робили відправок різної гуманітарки, бо за весь час мого перебування у Польщі в перші дні війни я тільки й могла думати – як там люди? Особливо в моєму рідному місті Чернігові, яке дуже сильно постраждало.
Мені здається після того, що ми пережили, я стала за ці 2 роки на 10 років старшою.
Що ви хочете, щоб відчули глядачі після перегляду стрічки «Інший Франко»?
Я хочу, щоб люди відчули гордість за те, що вони українці. Щоб вони відчули, як класно бути українцем. Як класно, що ми така сильна нація, яка не тільки зараз, а у всі часи свого існування боролася. Гордість за те, що в нас є такі видатні українці, які прославляли нашу культуру, боролися за наші права. Хочеться, щоб люди не втрачали надії. Щоб після цього фільму люди знову повірили в те, що на нас чекає перемога, що ми з усім впораємось! Що ми маємо продовжувати боротися далі! Мені б хотілося, щоб вони відчули ці настрої і гордість за свою країну і за свій народ.