Чому варто подивитися "Безславні кріпаки" інтерв'ю з Катериною Слюсар

Вже наступного тижня 24 грудня у прокат виходить український фільм "Безславні кріпаки". Картина привертає увагу перш за все відомою постаттю – українським поетом та письменника Тарасом Григоровичем Шевченком. Проте знімальна команда вирішила урізноманітнити його образ та привенести окрім суворого погляду Кобзаря, який запам’ятався нам з шкільних підручників, трохи іронії, фантазії та пригод.

Події у картині розгортаються в 1844 році. Тоді молодий Тарас Шевченко нудиться серед таких же, як і він, кріпаків. Ховаючись від злого імператора, в Україну потрапляє японський самурай. Познайомившись ближче з Тарасом, він вирішує навчити його бойовим мистецтвам. Тепер хлопцю немає сенсу бігти з кріпацтва. Він готовий подивитися ворогові в очі і битися до останньої краплі крові. Ворожої крові, звичайно, а не своєї. За словами режисера картини Романа Перфільєва, зобразити Шевченка в образі самурая його надихнули молоді художники, які почали додавати класикам української літератури байкерські або хіпстерські образи. До речі, сценарій фільму переміг на конкурсі патріотичного кіно та отримав 19,6 млн грн фінансування від держави.

хлам — Акторка Катерина Слюсар © прес-служба

Редакція tochka.net вирішила поспілкуватися з акторкою Катериною Слюсар, яка виконала одну з головних ролей у фільмі "Безславні кріпаки" та дізнатися, як проходили проби та зйомки, чому вона заздрила колегам-чоловікам та чому вона навчилася у своєї героїні.

Катерино, розкажіть, будь ласка, про свої перші кроки в акторській діяльності? З чого починався ваш шлях? Чи мріяли ви у дитинстві бути акторкою театру та кіно?

Театр з’явився у моєму житті, коли мені було 9 років, і з того моменту ми з ним нерозлучні. Спочатку це була дитяча студія, потім мене прийняли до основної трупи. Школа, один університет, потім другий — все це відбувалося паралельно з репетиціями та виставами. Театр був завжди, і без нього я себе не пам’ятаю… Я навіть помріяти стати акторкою не встигла.

Який спогад, пов'язаний з театром чи кіно, вважаєте найпам’ятнішим та чому?

Найпам’ятніше те, що було вперше. Перша роль у театрі, перший спектакль, який я поставила у якості режисерки, перше кіно. А ще фраза, яку колись написала глядачка після однієї вистави: "Дякую. Здається, ви змінили моє життя".

У фільмі "Безславні кріпаки", що вже 24 грудня вийде у широкий прокат, ви зіграли одну з головних ролей. Як ви приєдналися до акторського складу картини?

Одного дня мені прийшло повідомлення від кастинг-директорки Алли Самойленко з пропозицією зняти самопроби для цього проекту. Я побачила сповіщення і ще десь годину не наважувалась відкрити листа повністю. Для мене це завжди дуже хвилюючий момент. Коли відкрила — там був текст декількох сцен з фільму, які треба було вивчити, "зіграти" перед камерою та відіслати цей запис. Самопроби — це стандартна історія, коли актор знаходиться не у Києві з різних причин. Потім запис дивляться режисер та продюсер і, якщо їх щось "чіпляє", то тебе викликають на "живі" проби. Так сталося й в мене, чому я досі неймовірно радію.

Чи були якісь специфічні завдання, які режисер Роман Перфільєв ставив перед вами? Можливо, довелися опанувати якісь нові навички чи вміння?

Майже всі бойові сцени у фільмі дісталися чоловікам, так що мені доводилося тільки спостерігати та по-білому заздрити, бо це неймовірно цікаво: ходити на тренування з каскадерами, вивчати "малюнок бою", втілювати все це у кадрі. Але приємно знати, що майже кожна бійка, яка відбувалася між персонажами — це, по суті, була бійка заради моєї героїні.

Яка вона, ваша героїня? Чи є між вами щось спільне? Як ви вживалися в роль?

Моя Марія, не дивлячись на всі обставини та своє становище, сильна жінка, яка може витримати майже все. Вона щиро прагне кращого життя. Вона готова піти на ризик, щоб стати вільною людиною. Але вона знає і те, що один в полі не воїн. Тому покладається на свого коханого, вірить у його сили та впевнена у тому, що він її врятує.

Якщо чесно, то саме такої рішучості особисто мені, бува, не вистачає. Але у цьому й кайф — знаходити риси в своєму персонажі, які захоплюють, вчитися у нього.

На вашу думку, у чому полягає головна різниця між театром та кіно? Де є більше можливостей на імпровізацію та діалог з глядачем? Де почуваєте себе вільніше?

Є така відома цитата Аль Пачіно: "Знаєте, в чому полягає різниця між театром та кіно? Грати — це все одно, що ходити по канату. На сцені канат натягнутий високо-високо. Впадеш — так впадеш по-справжньому. У кіно — канат лежить на підлозі".

Так от для мене, хоч в кіно канат і лежить на підлозі, це все одно складна дистанція, яка вимагає особливої майстерності та техніки. Я, в першу чергу, театральна актриса. Я майже досконально розумію принцип існування на сцені, там де немає другого шансу, другого дублю. Там де проживаєш, не зупиняючись, відрізок життя. А кіно — це зовсім інша історія, тут необхідно вміти знову й знову максимально достовірно повторювати, втілювати, проживати. Навіть якщо попереду ще десять дублів.

Які ще ролі мрієте зіграти? Та у яких кіножанрах хотіли б спробувати власні сили?

Мені здається, що актор має бути жадібним, в хорошому сенсі цього слова. Мені хочеться спробувати зіграти якомога більше та різного за жанром й характером. Може, щоб це був якийсь дивакуватий персонаж, один з тих, що створює Уес Андерсон (Готель "Гранд Будапешт", "Королівство повного місяця") або зіграти жінку накшталт героїні з "Трьох білбордів" Мартіна Макдонаха, яку блискуче втілила Френсіс Макдорманд. Іноді хочеться трохи "відійти" від образу ліричної, а часто трагічної, героїні, яку в мені бачить більшість режисерів. Але я справді завжди щиро радію будь яким ролям: великим та маленьким, драматичним та комедійним. Нехай це буде малесенький мовчазний епізод у гарному фільмі — я все одно буду неймовірно щаслива отримати його.

На що глядачам варто чекати від стрічки "Безславні кріпаки"? Чому фільм однозначно вартий уваги?

Це красиве, іронічне та дінамічне кіно, створене у жанрі, у якому, наскільки я пам’ятаю, ще не знімалися фільми в нашій країні. Фільм-фантазія, фільм-пригода. Тут є все: відома постать, яку помістили в альтернативну реальність (так що не розраховуйте на того Тараса Григоровича, який суворо дивився на вас з обкладинки підручника), боротьба, кохання, небезпека, відмінна музика та, взагалі, цікава історія, за розвитком якої буде, сподіваюсь, цікаво спостерігати.