Аль Пачино

Чим знаменитий:

- роллю Майкла Карлеоне в трилогії «Хрещений батько»;

- багаточисельними ролями в театрі;

- нагороджений престижною американською театральною премією «Тоні»;

- несприйнятям офіційного шлюбу.

Дитинство та юність

Хто зміг би краще зіграти роль сина впливового ватажка мафіозного клану, як не Аль Пачино, чиї батьки були родом із Сіцілії?

І хоч сам Альфредо Джеймс Пачино народився в Нью-Йорку, в сумнівному Гарлемі, італійська кров дозволила йому передати в «Хрещеному батьку» всі грані італійського характеру.

Дитинство майбутнього актора не можна назвати безхмарним. Альфредо було всього два роки, коли його батьки розлучилися, залишивши свого єдиного сина на виховання бабусі, Джозефіни Пачино. Але незабаром мати, так і не зумівши побудувати нову сім'ю, повернулася.

Але вихованням Аля, все ж, продовжувала займатися бабуся. Вона тримала хлопчика в строгості, що межувала з суворістю. Контакт із зовнішнім світом для маленького Альфредо був практично повністю обмежений, йому не дозволялося самостійно навіть виходити на двір. Але були й виключення, наприклад, похід з мамою у кіно та театр.

Саме у той час в Альфредо почав проявляти інтерес до акторської майстерності та до театру в цілому. Вдома, наодинці, він пробував копіювати голоси та манери улюблений акторів, а також розігрував побачені в театрі або кіно сцени. І навіть влаштовував вистави для рідних.

Оскільки через замкнутий характер та обмежену самостійніть в Аля майже не було друзів, хлопчик жив ц своєму власному світі, з видуманими приятелями. В цьому світі йому було добре та затишно.

Згодом, в своїх інтерв'ю Аль Пачино згадує, що саме це й навчило майбутнього актора настількив вживатися в роль, що він практично проживав життя своїх героїв.

Шкільні роки дещо розширили коло друзів Аля, але захоплення вигаданими історіями не пройшло. Навпаки, Альфредо із задоволенням розповідав шкільним товаришам вигадані та сповнені пригод історії про своє дитинство.

На акторський талант маленького Аля першими звернули увагу саме шкільні вчителі, та  запропонували рідним записати його до шкільного театру. Радості Альфредо не було межі.

Але сама по собі школа мрійливому хлопчиськові була не цікавою, навчання його не захоплювало, і тому, разом з товаришами він багато пустував. І лише шкільний театр був справжньою насолодою.

Керівник театрального гуртка порадив матері Аля віддати його до школи Виконавчих Мистецтв, де талант хлопчика зможуть розвинути більш професійно. 

Але провчився в цьому закладі Аль недовго, всього лише два роки. І причиною цьому виявилася бідність. Альфредо змушений був підробляти, щоб прогодувати сім'ю, і йому довелося кинути школу Мистецтв.

Але, за відомим парадоксом, важка праця не рятує від бідності. Та й задоволеності життям не додає. Альфредо вже тоді чітко усвідомлював, що народжений зовсім для іншого – для театру. І ось він вступив до акторської студії Херберта Бергхофа, а за отири роки його прийняли в студію Страсберга, куди він давно мріяв потрапити.

Здавалося б, життя поступово налагоджується, але, коли Алю виповнилося 22 роки, його мати померла від лейкемії у віці 43 років, а через рік помер і улюблений дідусь. Щоб не дати горю захопити себе повністю, Альфредо з головою занурився у роботу.

Кар'єра

Театральні студії дали можливість Аль Пачино виступати на багатьох театральних підмостках Нью-Йорка, розігруючи найрізноманітніші ролі. Поступово молодий актор набував популярності.

 А в 1968 році Пачино отримав свою першу в житті премію за кращу роль. Наступний, 1969 рік, був не менш багатий на приємні сюрпризи – актор отримав театральну премію «Тоні».

Звичайно ж, такий стрімкий зліт помітили усюдисущи кінорежисери, і Аль Пачино запросили зніматися в кіно. Дебютом став фільм «Паніка в Нідл парку», який дуже швидко полюбила американська молодь. 

У 1972 році побачила світ перша частина легендарної екранізації Маріо Пьюзо «Хрещений батько». Цей фільм можна в прямому і переносному сенсі вважати «хрещеним батьком» акторської кар'єри Аль Пачино.

І не дивно, що все подальші  фільми за участю Пачино були касовими: "Серпіко"(1973), "Хрещений батько-2"(1974), "Собачий полудень"(1975), «Бобі Дірфілд» (1977), «Правосуддя для всіх» (1979).

Але швидко зростаюча популярність зіграла з Аль Пачино злий жарт – він почав пиячити.

Як кажуть, біда не приходить одна, і подальші роки (практично всі 1980-і) принесли Пачино розчарування та невдачі: його акторська робота в деяких спектаклях та фільмах викликала шквал критики. А після провалу фільму «Революція», Аль Пачино впав у сильну депресію, кинув кінематограф на декілька років, але продовжував ще періодично грати в театрі. В цей час він багато пив.

Повернувся до кіно Аль Пачино лише в 1989 році, знявшись у фільмі «Море любові». І повернення це було успішним. Починалася нова віха в професійному житті актора. Номінація на премію «Оскар» за роль у фільмі «Дік Трейсі», і здобуття цієї головної кіношної премії в 1992 році, за прекрасно зіграну головну роль в картині «Запах жінки».

З тих пір у Аль Пачино було багато різноманітних та значних ролей в театрі та кіно, також, він відбувся і як режисер. А згубну пристрасть, алкоголізм, актор зумів самостійно здолати.

В даний час робочий графік Аль Пачино розписаний буквально по хвилинах на декілька років вперед.

Особисте життя

Прочинити завісу особистого життя знаменитого актора завжди дуже цікавило журналістів та шанувальників. Проте, сам Аль Пачино ніколи не говорив на цю тему.  

Актор ніколи не був одружений, але йому, як і будь-якій людині, все ж, були не чужі романтичні прихильності. В Аль Пачино за все його життя було безліч романів, результатом двох з них навіть стало народження дітей, яких зірка світового масштабу любить більше за все на світі.

У 1989 році Алю народила дочку викладачка акторської майстерності Джен Террант, яку назвали Джулією Марі Пачино. 

А в 2001 році актор знову став батьком, на цей раз, чарівних близнят Антона Джеймса і Олівії Роуз, яких народила йому  Беверлі д'Анджело.